Мов рик, цей видих перед боєм мов клич несказані слова. Стою з мечем посеред поля Мовчу, бо розум - вже стріла. Мов грім думки, враз пурпурові, мов струм в руках, що прагнуть в бій. Тримаю меч, пече до крові руків’ям вверх. Чужий - не свій. Враз рух вперед - застигло небо Удар під дих -... Continue Reading →

Язик кидає геть нескромно: Що заховала у душі? Без костей — ляпає невтомно Доки не вилізуть вужі Жбурляє фрази, мов кувалди, Ламає рамки - тягне в світ Прикрите досвідом з-під гвалту, Закрите болем від просвіт. Питає різко й наче мило: Скажи-но правду, все відкрий, Щоб стало легше. Зрозуміло, Навпроти погляд непростий Мов током б’є, щоб... Continue Reading →

Одна залишилась у полі Одна іду у темноті Шукаю посмішки від долі А йдуть лиш опади, дощі. Одна іду... чому так сталось? Були же крила, вітер ніс... Здійнялась буря - все змішалось і розчинився в часі зміст Злетілись ворони, кружляють Зачули кров із серця йде Чекають, щоб зламалась, лають На чому світ стоїть: "Впаде..." А... Continue Reading →

Кларнет, баян, фортепіано, Фагот, тромбон і контрабас - Їх звуки лились серпантином У наші душі стільки раз. Гобой, сопілка і цимбали, Бандура, арфа, саксофон... О, як нам тільки не співали Акордеон і ксилофон! Їх голоси, як люди, різні - Низькі, тендітні чи тремкі. Звучать в них ноти щирі й ніжні, Або незграбні і ламкі. Що... Continue Reading →

Стоїть бокал червоного вина, З тонкого скла, а ніжка - як струна. В нім диригент із оксамитних грон На сцені. Все. Лунає камертон. Нектар-вода на ноти розлилась, Сп’янила нюх, букетом розцвіла. Знайшла струну, що плаче у тиші Й задала тон тій тятиві в душі. Заграла те, що спати не дає, Що гасить пил і болю... Continue Reading →