Надщербилось, не розбилось Ще не встигло. Від ярма. Гостра скалка відкололась Більш суцільності нема Роз’ятрилася щілина - Невеличка, а мрячить Щирість й шана по краплинах З неї капає, біжить Витікає небайдужість Вся відвертість і любов Розум править про тверезість Й сліпоту: «Прозріла знов? Скільки раз так попадалась Ти на ласку для мети? Не впізнала? Захищалась?... Continue Reading →

Слова, що не призначені мені Слова любові, ніжності, турботи Слова, що ти говориш у ті дні, Коли між нами холод до мерзлоти Слова, що не призначені мені Так красномовно правду прорікають Освітлюють неласку в тишині Відверто про неблизькість дорікають Слова, такі душевні і не злі, Красиві, делікатні, мов дзвіночки Слова, що не призначені мені Розбили... Continue Reading →

Я бачу правду крізь заслону Ефектних дій, красивих фраз, Стоїть мовчить, крізь оборону, Ще й скалить зуби, раз-по-раз Я чую правду крізь тенета Мовчанок, натяків, образ Ховає очі винувато То у єхидство, то в сарказм Я відчуваю правду тілом Крізь сутність вчинків і бездій Вона наводиться прицілом У серце пострілом подій Я вчуся правді, крізь... Continue Reading →

Сердечних слів і дій душевних - Щасливих спогадів хорал, Тепло в очах, любові повних -  Мій найцінніший арсенал ⠀ Відверті й добрі, щирі друзі, Ваша підтримка в пори гроз -  Мій тил і захист. В цій кольчузі, я вберігаюсь від проноз. ⠀ У дні бурхливих війн за волю В часи непевні, повні стум, Коли душа... Continue Reading →

Не буде як було раніше - Душевно й сонячно. Пройшло. Не станем більше ми сліпіші Від почуттів. Все загуло. Змінились погляди; в розмовах Слова добірні, як кришталь. Закрились душі на засови, А на очах - гірка вуаль. Згоріли щирість, чуйність й легкість дотла спаливши спільний сміх. Змінились ми. З’явилась різкість у діалогах - натиск, спіх.... Continue Reading →

Пече вогнем у грудях Ошпарили слова Чужі, немов приблуда Різкі, мов тятива Окріп потік по венах - Бурлить неприйняття. Душа кривавить - в ранах. Зварились почуття. З очей поллялись сльози, Щоб якось остудить Їдку метаморфозу, Що душу не щадить Пече вогнем байдужість, Ламає пальці біль. Відвертість - не безглуздість У ній відносин сіль.

Я відлітаю, відпусти Скували душу буревії А серце вороном кричить, що помарніло з безнадії Я відлітаю, ти прости, заклякла в небі - дух забило, без пір’я крила - патики, не ловлять вітру, попри силу. Я відлітаю, не суди Бо серце тисне від розлуки Осів мій голос, погляди, Не щебіт ллється, рвані звуки Я відлітаю… -... Continue Reading →

В той день, коли закрились душі Ми обірвали нитку слів В той день ми скам'яніли в тиші Що стала пам'яттю всіх днів

Мабуть чужі, мабуть далекі Життя нас тихо в даль несе. Летим у вирій, мов лелеки, На щастя поклик - в нім усе. Мабуть чужі, бо стільки років Змінили в кожнім з нас своє. Знайшлось нове в мільйонах кроків, Що ми пройшли. Життя кує. Далекі… Що ж, порозлітатись Крізь часоплин невпинних днів Хоча ніколи не прощались... Continue Reading →