Шматочки

Слова, що не призначені мені Слова любові, ніжності, турботи Слова, що ти говориш у ті дні, Коли між нами холод до мерзлоти Слова, що не призначені мені Так красномовно правду прорікають Освітлюють неласку в тишині Відверто про неблизькість дорікають Слова, такі душевні і не злі, Красиві, делікатні, мов дзвіночки Слова, що не призначені мені Розбили... Continue Reading →

Я бачу правду

Я бачу правду крізь заслону Ефектних дій, красивих фраз, Стоїть мовчить, крізь оборону, Ще й скалить зуби, раз-по-раз Я чую правду крізь тенета Мовчанок, натяків, образ Ховає очі винувато То у єхидство, то в сарказм Я відчуваю правду тілом Крізь сутність вчинків і бездій Вона наводиться прицілом У серце пострілом подій Я вчуся правді, крізь... Continue Reading →

Літо

Літо нерозведено терпке Напоїло спогадами сни Налило по вінця те нове, Що було забутим восени І сховалось в пальчиків пучки - Там, де вже нікому не знайти Там, де зачаїлись світлячки Щоб уберегти крилаті сни Літо неувічливо в‘язке Засмоктало буднів береги Затягло в багнюще те крихке Що тримало напрямок ріки Піднімало руки догори Лоскотати вітер... Continue Reading →

36

Дещо прийшло Дещо пішло Щось зрозуміла Щось відпустила Дещо - не те Дещо - чуже Щось спопелила Щось полюбила Дещо знайшла Дещо змогла Щось стало кращим Щось - зовсім іншим Дещо просте Хай проросте Дещо зламати б Щоб розірвати Дещо прийде Дещо пройде Щось не забуду Щось стане чудом Дещо - внесе Щось обпече Щоби... Continue Reading →

Сваволя

Невже? Я не забула як літати І не закрила виш в собі? Лиш стали крила проростати Як зник безпечний край землі! О, ні! Я не здолаю мрій сваволю, Не затопчу їх в грунт й багно! Хай достигає віра в волю, Хай визріває, як вино. Чому? Бо в мріях сік життя, їх обрій, Вони - зірниця... Continue Reading →

Тиша

Наступить після урагану Спокійна, повна озарінь, Незрима, мов дно океану, Дзеркальна, як морська гладінь. Розтисне кулаки у руки Дбайливо, наче кращий друг. Миттєво абсорбує звуки. Зупинить час і рух навкруг. Підхопить вимучене тіло, Поглине з нього біль і шум, Що глушить голос вже осілий Поривчастим потоком дум. Розчуєш, чим гориш, що хочеш; Осмислиш як живеш... Continue Reading →

Розгадка

Не слабкість - промовчати на сарказм, Насмішку зверхню, злість чи спалах гніву. (Вони лише чужий душевний спазм) Не слабкість це. А сила. Без надриву. Не сила - відповісти на докір, Засудження, несхвалення, погрозу... (Крізь них чадить душевний недобір) Не сила це. Гординя. У неврозі Не гордість - розуміти хто ти сам, Що стерпиш, з ким... Continue Reading →

Дзеркальна гладь

Мов рик, цей видих перед боєм мов клич несказані слова. Стою з мечем посеред поля Мовчу, бо розум - вже стріла. Мов грім думки, враз пурпурові, мов струм в руках, що прагнуть в бій. Тримаю меч, пече до крові руків’ям вверх. Чужий - не свій. Враз рух вперед - застигло небо Удар під дих -... Continue Reading →

Хвилі

Немов зламалась, надщербилась Порвала струни у душі Діра у грудях роз’ятрилась Все світле тягне до глуші Без сил впиратись їй. Бездонна, Липка, тягуча, мов смола, Чорнить собою все захланно… З буденних радостей - зола Куди не глянь - одні лиш тіні Що не візьми - із рук паде Як відродить себе з руїни? Коли діра... Continue Reading →

Powered by WordPress.com.

Up ↑