В той день, коли закрились душі Ми обірвали нитку слів В той день ми скам'яніли в тиші Що стала пам'яттю всіх днів
В той день
Втрата
Ніяку втрату не зрівняти Із тою, що забрала страх Мовчати, падати, ридати, Ховати сльози на очах. Окутує весь світ той морок, Не видно сонця і людей. Ще вчора - ціле, зараз - порох. Не відродиться Прометей... Безкомпромісна в неї сила, Не знає часу і жалю, Розтрощує душевні крила. Зникають "хочу" і "велю". Збирає болі і... Continue Reading →
Сутуж
Журба, утрата, біль і страх Нас ждуть в негаданих місцях. Якщо ж впіймають у полон - Відправлять радість у вогонь. Здируть ще й легкість із душі, Залишать нагою в тиші Повільно мерзнуть, леденіть - Так легше сутність розгледіть. А що вона? Рида й зітха, А виснажившись - затиха. Як не маскується - дарма, В очах... Continue Reading →
Життєвий цикл дружби
Прекрасно вірити всеціло В надійність, вірність й доброту. Ще краще, щоб і слово й діло Творили дружби повноту. Безмежно любить і плекає Такі відносини той друг, Що віддає себе без краю, Дарує серце без заслуг. А серце радістю палає, Що віднайшло найбільший дар. Бо з вірним другом все здолає - Найбільшу радість і тягар. Неждано... Continue Reading →
Ана Марікò 