Слова, що бентежать душу
«Право писати» Джулії Кемерон: розпише кожного охочого Часто люди, які починають писати, не довіряють собі, вважають текст недоречним, банальним або взагалі нецікавим. Я теж раніше почувалась невпевненою у власних силах та сумнівалась, чи виходить у мене висловлювати свої думки цікаво. Проблему загострювало оточення, яке не підтримувало на початках, а критикувало, керуючись стереотипом «письменником треба народитись».... Continue Reading →
Підійди, сонце Ти знай, що я схожу з глузду, коли втілюєш свої чергові каверзи Здається, що миримось ми рідше, ніж спимо. Ніби завжди щось інше в тебе в думках, а не я Сонце, ти припини свої каверзи. Ти чуєш? Скажеш: їду в сьомій тридцять потягом і направляюся у Голівуд. Киць, ти вже стільки раз мені... Continue Reading →
Бездонний погляд, як магніт, Заповнив все собою. І навіть час завмер й стоїть, Підкорений тобою. Чи зустріч доленосна ця? Чом світ мій сповільнився? Розтали звуки і слова, А пульс, немов сказився. В очах навпроти - глибина, Усіх галактик світу. І крик душі, що це - Вона… Зостався без одвіту. ___ Вісник VII Міжнародного поетичного конкурсу "Чатує... Continue Reading →
Was für ein Herbst! Er hat die Pläne vollkommen mit dem Laub gekehrt, In Schweiß gebracht und unter Tränen hat in den Winter mich geführt Hat meine Kindheit dann verwechselt Mit meinen reifen Jahren. Und, In Furcht und Regen hat verhätschelt all meine Tage kunterbunt Nachdem ins Ohr mir hat geflüstert: Zu wenig. Sei bereit!... Continue Reading →
Ана Марікò 