Зморшки

Її зморшки м‘які, мов доглянуті квітиЩо стоять на вікні із пом’якшеним світломГордо дивляться в завтра крізь західні вечориТакі ніжно-красиві, аж гріх для цієї пориЇї зморшки різкі, мов нечитані книгиЩо спокусливо манять в свої епілогиІ так хочуть відчути в собі її пальці рукиЩоб відкрити секрети історії, справжні думкиЇї зморшки граційні, мов сукні у шафіЩо підкреслюють силу... Continue Reading →

Вони прощались

Вони прощались швидко, наче їм байдужеЧи інший буде згадувати зустріч цю чи ніТак швидко, як втікає лань від звуку, що ворожимЗдається їй. Втікає, щоб сховатись в глушиніВ якій буде спокійно, безпечно, і не страшно;Де звичні й зрозумілі всі звуки в гущині Стають надійним тилом - певна схованка затишна.У ній ховатись добре полохливій звіриніВони прощались сухо,... Continue Reading →

Відбір

Я знаю тембр розчарування Тональність «праведних» очей Я чула слів нашарування, І тон презирства до ідей  Були і посмішки, мов сяйво, Турботи прояви, слова - Не саркастичні й наче зайві, А повні ласки і єства Я чула шквал проклять незримих І осуд грому й дощ образ. Холодний вітер правд без гриму, Ба, навіть, тишу напоказ... Continue Reading →

Щастя

Простого щастя, без умови Простого щастя, що п'янить Щоб укріпить душі остови І геть забути, де гримить ⠀ Легкого наче вітер в крилах Хмільного, як піонів дух Нам треба щастя у вітрилах, Щоб йти вперед - від нього рух. ⠀ За ним женемося роками Крізь вулиці, країни, дні Шукаєм поглядом, думками У кроках інших. Ну,... Continue Reading →

Загуло

Не буде як було раніше - Душевно й сонячно. Пройшло. Не станем більше ми сліпіші Від почуттів. Все загуло. Змінились погляди; в розмовах Слова добірні, як кришталь. Закрились душі на засови, А на очах - гірка вуаль. Згоріли щирість, чуйність й легкість дотла спаливши спільний сміх. Змінились ми. З’явилась різкість у діалогах - натиск, спіх.... Continue Reading →

Метаморфоза

Пече вогнем у грудях Ошпарили слова Чужі, немов приблуда Різкі, мов тятива Окріп потік по венах - Бурлить неприйняття. Душа кривавить - в ранах. Зварились почуття. З очей поллялись сльози, Щоб якось остудить Їдку метаморфозу, Що душу не щадить Пече вогнем байдужість, Ламає пальці біль. Відвертість - не безглуздість У ній відносин сіль.

Відлітаю

Я відлітаю, відпусти Скували душу буревії А серце вороном кричить, що помарніло з безнадії Я відлітаю, ти прости, заклякла в небі - дух забило, без пір’я крила - патики, не ловлять вітру, попри силу. Я відлітаю, не суди Бо серце тисне від розлуки Осів мій голос, погляди, Не щебіт ллється, рвані звуки Я відлітаю… -... Continue Reading →

Язик

Язик кидає геть нескромно: Що заховала у душі? Без костей — ляпає невтомно Доки не вилізуть вужі Жбурляє фрази, мов кувалди, Ламає рамки - тягне в світ Прикрите досвідом з-під гвалту, Закрите болем від просвіт. Питає різко й наче мило: Скажи-но правду, все відкрий, Щоб стало легше. Зрозуміло, Навпроти погляд непростий Мов током б’є, щоб... Continue Reading →

Powered by WordPress.com.

Up ↑