Слова живі, в них злети і падіння, Вібраціїї нестримної душі, Що рветься похвалитися прозрінням. Слова легкі. Бо з вітру і дощів Слова важкі, в них камені й отрути, Що заплісніли в серці від образ. Їх складно розчинити чи забути Слова різкі. Бо з викриків і фраз Слова складні, в них привиди й відтінки, Застійні квінтесенції... Continue Reading →

Люблю почуватись слабкою Тендітною, наче роса М‘якою, мов пух, і легкою Стрімкою, мов літня гроза Люблю зупиняти твій погляд Сміятись, немов я дитя Мовчати, знаходячись поряд, І слухати серцебиття  Люблю сперечатись про сутність,  Шукати в чім правда життя Твоя об’єктивність і ясність Міняють світогляд й чуття Люблю, що не треба ховати Ні злість, ні зневір’я,... Continue Reading →

Мовчу, хоч маю що сказати Мовчу. Не бачу сенсу слів  Мовчу. Для чого не мовчати? Щоб розпалити лють і гнів? Слова, мов леза розтинають На серці шрами знову й знов. Мовчу. А зміст відповідати, Якщо не бачиш біль і кров? Мовчить душа, хоч серце ниє, Застрягли в горлі ті слова, Що розітнуть нас. «Час все... Continue Reading →

Я знаю тембр розчарування Тональність «праведних» очей Я чула слів нашарування, І тон презирства до ідей  Були і посмішки, мов сяйво, Турботи прояви, слова - Не саркастичні й наче зайві, А повні ласки і єства Я чула шквал проклять незримих І осуд грому й дощ образ. Холодний вітер правд без гриму, Ба, навіть, тишу напоказ... Continue Reading →

Безвихідь слів Безглуздість туги Розбитий шлях до майбуття Неповний вдих Свободи. Спрага. Назад немає вороття Безвихідь днів Безпечність пастки Розмиті межі перспектив Нудьга пече Одіті маски. Скоро проявить негатив Безвихідь стін Безмовність вікон Скували розум в ланцюги Незвичний стан Щоденний виклик Чи всім він буде до снаги Безвихідь душ Безрадність ноші Всмоктався сумнів в кров... Continue Reading →

Серед днів, що пролітають мов лелеки над буттям тільки те вже зігріває, що у мами я дитя Мама - сила, мама - віра мама - воля до життя в мами серце добре й щире в мамі спокій, укриття Хоч доросла, незалежна й прокладаю власний шлях, та в її обіймах ніжних геть зникають біль і страх,... Continue Reading →

Сердечних слів і дій душевних - Щасливих спогадів хорал, Тепло в очах, любові повних -  Мій найцінніший арсенал ⠀ Відверті й добрі, щирі друзі, Ваша підтримка в пори гроз -  Мій тил і захист. В цій кольчузі, я вберігаюсь від проноз. ⠀ У дні бурхливих війн за волю В часи непевні, повні стум, Коли душа... Continue Reading →

Простого щастя, без умови Простого щастя, що п'янить Щоб укріпить душі остови І геть забути, де гримить ⠀ Легкого наче вітер в крилах Хмільного, як піонів дух Нам треба щастя у вітрилах, Щоб йти вперед - від нього рух. ⠀ За ним женемося роками Крізь вулиці, країни, дні Шукаєм поглядом, думками У кроках інших. Ну,... Continue Reading →

Не буде як було раніше - Душевно й сонячно. Пройшло. Не станем більше ми сліпіші Від почуттів. Все загуло. Змінились погляди; в розмовах Слова добірні, як кришталь. Закрились душі на засови, А на очах - гірка вуаль. Згоріли щирість, чуйність й легкість дотла спаливши спільний сміх. Змінились ми. З’явилась різкість у діалогах - натиск, спіх.... Continue Reading →

Пече вогнем у грудях Ошпарили слова Чужі, немов приблуда Різкі, мов тятива Окріп потік по венах - Бурлить неприйняття. Душа кривавить - в ранах. Зварились почуття. З очей поллялись сльози, Щоб якось остудить Їдку метаморфозу, Що душу не щадить Пече вогнем байдужість, Ламає пальці біль. Відвертість - не безглуздість У ній відносин сіль.

Я відлітаю, відпусти Скували душу буревії А серце вороном кричить, що помарніло з безнадії Я відлітаю, ти прости, заклякла в небі - дух забило, без пір’я крила - патики, не ловлять вітру, попри силу. Я відлітаю, не суди Бо серце тисне від розлуки Осів мій голос, погляди, Не щебіт ллється, рвані звуки Я відлітаю… -... Continue Reading →

Язик кидає геть нескромно: Що заховала у душі? Без костей — ляпає невтомно Доки не вилізуть вужі Жбурляє фрази, мов кувалди, Ламає рамки - тягне в світ Прикрите досвідом з-під гвалту, Закрите болем від просвіт. Питає різко й наче мило: Скажи-но правду, все відкрий, Щоб стало легше. Зрозуміло, Навпроти погляд непростий Мов током б’є, щоб... Continue Reading →

Переламала всі пороги Перевернула всі мости Хто б попередив про дороги? Хто б підказав куди іти? Перетопила в серці страти Перемісила їх в лади Чи хтось сказав, що біль утрати клеймом на серці назавжди? Перекричала грім та зливу Перемовчала штиль журби Чи вірю в щастя, радість й диво? Спитайте вчора, без якби. Переписала долю тричі... Continue Reading →

Одна залишилась у полі Одна іду у темноті Шукаю посмішки від долі А йдуть лиш опади, дощі. Одна іду... чому так сталось? Були же крила, вітер ніс... Здійнялась буря - все змішалось і розчинився в часі зміст Злетілись ворони, кружляють Зачули кров із серця йде Чекають, щоб зламалась, лають На чому світ стоїть: "Впаде..." А... Continue Reading →

В той день, коли закрились душі Ми обірвали нитку слів В той день ми скам'яніли в тиші Що стала пам'яттю всіх днів

Знайти слова, сказати в очі Відверто, все і без прикрас, Щоб відзвичаїти охочих Кривити серцем раз по раз На людях ревно вболівають За спільну ціль і результат, А поза очі обливають, Погноєм власних сурогат Плюють у душу, зневажають З відкритим, праведним лицем На чому лиш не виїждають, Назвавшись профі, фахівцем… Хто привілей дав на жорстокість?... Continue Reading →

Мабуть чужі, мабуть далекі Життя нас тихо в даль несе. Летим у вирій, мов лелеки, На щастя поклик - в нім усе. Мабуть чужі, бо стільки років Змінили в кожнім з нас своє. Знайшлось нове в мільйонах кроків, Що ми пройшли. Життя кує. Далекі… Що ж, порозлітатись Крізь часоплин невпинних днів Хоча ніколи не прощались... Continue Reading →

Чекала довго і терпляче Топила в серці жаль й слова Шукала правду, мов на здачу Знайшла лиш холод. Так бува… Ступала боязко, ледь чутно Кричала голосно в душі. Знайшлось загублене суєтно. Пропало зайве. Ми чужі. Відкрила очі. Правда коле. Закрила серце. Все болить. Прощання час. Будися, воле! Пора нажите попелить.

Якби ти був, я б розказала Як важко встати із колін Іти вперед, мов повна сили І посміхатись, мов без змін Як все болить у перший тиждень Коли нове вперед веде... А мусиш йти, без застережень, Вперед, бо шлях туди іде Як сильно хочеться спинити Хоч на хвилину часоплин Вдихнути вітру й спорожнити Душевну глиб... Continue Reading →

Одне «привіт» зігріє змерзле серце Просте «ти як?» розтопить лід сльози Теплом душі, що щастям грає скерцо Теплом обійм, що вкриють від грози Одне «прости» зруйнує всі кордони Одне «пробач» відкриє новий шлях Шукати те, що не знайшли від втоми Знайти все те, що втратили в боях Одне «люблю» заповнить спрагле серце Одне «і я»... Continue Reading →