Вони прощались

Вони прощались швидко, наче їм байдуже
Чи інший буде згадувати зустріч цю чи ні
Так швидко, як втікає лань від звуку, що ворожим
Здається їй. Втікає, щоб сховатись в глушині
В якій буде спокійно, безпечно, і не страшно;
Де звичні й зрозумілі всі звуки в гущині 
Стають надійним тилом - певна схованка затишна.
У ній ховатись добре полохливій звірині

Вони прощались сухо, наче їм начхати
Що частка залишається у іншій глибині -
Чужій, незрозумілій. В ній так страшно проростати.
А раптом приживеться у незнаній цілині?
І пустить в ній коріння та захоче там зостатись
В родючій, щедро зрошеній, цілющій чужині?
А як тоді здійнятись, піти та попрощатись
Як вийняти коріння не залишивши стерні?

Вони прощались легко, наче їм все рівно
Зведе їх доля раз іще чи може більше ні
Немов не відбивались у зіницях нетактовно
Бажання повторити рандеву наоднині
Прощались, мов не чули у словах слабку непевність
Така ж, як у дитини, що ступає перший крок
Й повільно, все ж безстрашно, набува в ході управність
Із кожним новим кроком. Щоб освоїти урок

Вони прощались вміло, наче їм не вперше
Стискати серце волею, за логікою йти.
Немов закриті двері - є гарантом цінних звершень
А в нагім тілі - сила не боятись самоти,
Відвертості та близькості. Це краще, ніж кохання,
Що трощить плани, задуми, міняє горизонт
Й здіймає ураган в душі. Для чого ці втручання?
Вони прощались влучно. Як шпиг і диверсант